Как СБУ пачками сажает украинцев за брелки с видеокамерой. Детальная схема фальсификации уголовных дел

На сегодняшний день, Служба безопасности Украины практически полностью прекратила осуществлять свои обязанности и бросила основные силы на поиск брелков и авторучек с видеокамерой, цена которых около $10 в интернет магазине. Поскольку искать реальных бандитов и задерживать милицейских коррупционеров опасно, СБУ решила набивать себе статистику только за счет обычных украинцев, которые купили себе мини-видеокамеру.

Напомним, что 7 февраля 2013 года, СБУ Херсона провела обыск в квартире журналиста "Дорожного контроля" Виталия Косенка в поиске такого вот брелка. Поскольку сбушники ничего не нашли, они прихватили с собой ноутбук. При этом, за все это время, СБУ не заинтересовали сотни фактов коррупции в ГАИ, которые были зафиксированы журналистами "Дорожного контроля". Это говорит о том, что СБУ окончательно превратилась в Службу брелков Украины главная цель которой - поиск миниатюрных видеокамер.

По этой схеме уже сотни украинцев получили уголовные сроки, в то время как реальные преступники и бандиты в погонах - продолжают сидеть в кабинетах и обворовывать народ. В СБУ прекрасно понимают, что милиционер-коррупционер может вывезти СБУшника в лес, а потому простых украинцев гнобить и шить им уголовные дела куда безопаснее. Цитируем обращение одного из адвокатов, которое детально раскрывает эту незаконную схему.

У Верховній Раді України, за № 10299 від 03.04.2012 року зареєстровано законопроект за ініціативою Народного депутата України Боднар О.Б. «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за незаконні збут або використання спеціальних технічних засобів отримання інформації», який опрацьовується в Комітеті з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, та інших комітетах.

На даний час вже винесено десятки, а може вже й сотні обвинувачувальних вироків особам по звинуваченню за ст.359 та ст. 201 КК України (за незаконний збут та контрабанду спеціальних технічних засобів).

В порушення вимог ч.2 ст. 178 Цивільного Кодексу України законодавством не визначений перелік предметів, які відносяться до спеціальних технічних засобів : «...вилучення з цивільного обороту об’єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається, можливе лише на підставі та за умов, визначених законом»).

Стаття 57 Конституції України: «Кожному гарантується право знати свої права та обов’язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку встановленому Законом.
Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку встановленому Законом є нечинними.»

Законами України ці побутові предмети в цивільному обороті не заборонені і до списку заборонених не занесені. Якщо, на думку СБУ побутові предмети з міні камерами в цивільному обороті заборонені, чому СБУ відповідно до ст.. 57 Конституції України та ст. 178 ЦК України не доводить це до відома Українців та не запропонує добровільно здати такі речі до правоохоронних органів, як це щорічно робиться під час місячника по добровільній здачі незареєстрованої зброї?

В Україні правоохоронні органи протиправно, поза правовим полем, репресують, «розкуркулюють» громадян України, а суди приймають несправедливі вироки. При цьому, не реагуючи на істотні порушення кримінально — процесуального законодавства України, не дотримуються норм Конституційних прав та свобод людини, Законів України, норм Конвенції з прав і основних свобод людини, при відкритті кримінальної справи, проведенні досудового та судового слідства.

Складається парадоксальна ситуація: які предмети відносяться до СТЗ громадяни не знають, але купуючи, чи продаючи їх автоматично становляться суб"єктами кримінальної відповідальності, за що передбачено покарання — позбавлення волі до семи років. За мірою покарання ці дії прирівняні до групового зґвалтування ( до речі, за катування нашим законодавством передбачено покарання у вигляді позбавлення волі всього лише до п«яти років —ст.127 КК).

Схема відпрацювання для «галочки» ст.359 КК працівниками СБУ дуже проста і безпрограшна. Оперативні працівники СБУ провокують громадян на здійснення дій, пов’язаних з продажем, передачею їм предметів, які вони ж самі замовляють (брелоків чи кулькових ручок з функцією відеокамери). Така дія заздалегідь оформлюється як оперативна закупівля заборонених предметів (хоча законодавством не визначено перелік заборонених предметів, що відносяться до спеціальних технічних засобів).

Оперативний працівник залучає спеціаліста для підготовлення сфальсифікованого висновку про начеб то приналежність закупленого в громадянина предмета до СТЗ НОІ. При чому спеціаліст, не несе кримінальної відповідальності за наданий ним висновок, але цей самий висновок є підставою для порушення кримінальної справи відносно громадянина. Далі порушується кримінальна справа за статтею 359 КК України.

Після виконання такого «замовлення» громадянина затримують начебто за вчинення кримінального злочину. Далі — зненацька обшуки у їх помешканнях, продавців ручок відправляють до КПЗ ( у кращому випадку), а то й до СІЗО на весь термін ведення слідства.

Слідчим здійснюється тиск на підозрюваного з метою домогтися добровільного визнання вини у начебто вчиненому злочині. При відмові підозрюваного від визнання своєї вини — усувають адвоката, і без свідків застосовують до підозрюваного психотропні препарати, доводячи його до стану повної недієздатності. Потім домагаються від нього підписання завчасно заготовлених протоколів допиту з визнанням вини у скоєному злочині. Ці протоколи використовуються в досудовому слідстві та в суді, як докази вини обвинуваченого громадянина.

Вже з самого початку ведення слідства (ще до вироку суду) в пресі створюється імідж «шпигуна» та «контрабандиста» (gorod.cn.ua/news_23734.html) і все це в порушення таємниці слідства видається з прізвищем громадянина з ціллю морально задавити та вибити добровільне зізнання в продажу та купівлі СТЗ.

А навіщо добровільне зізнання — бо ти сам зізнався, значить винний, сам собі підписав статтю 359. А якщо зізнання нема — все набагато складніше, бо законодавством це питання не врегульоване, нема чіткого переліку предметів, які відноситься до СТЗ.

За проведення експертизи суди стягують колосальні суми так би мовити «судових витрат», хоча відповідно ст. Закону про експертизу все це фінансується державою. СБУ отримує подвійну вигоду: фінансування з державного бюджету — з карману платників податків (нашого з вами) і отримує компенсацію за ці ж дії за рішенням суду у вигляді «судових витрат».

Верховною Радою вже навіть прийнятий закон, про обмеження місць куріння тютюнових виробів, але законодавчо не визначений перелік предметів, заборонених у цивільному обороті (спеціальні технічні засоби), за продаж яких на людей відкривають кримінальні справи, ламають долі людей, суди виносять необґрунтовані вироки.

В середині березня 2012 року на центральних каналах телебачення вперше з червня 2010 року (через рік і дев«ять місяців) працівники СБУ щось видавили з себе кілька виправдувальних слів по притягненню людей до кримінальної відповідальності за злочин передбачений ст. 359 КК. Їхні заяви про прихованість відеокамер виглядали настільки по дитячому не впевнено, що громадяни так і не зрозуміли, а за продаж чи збут яких саме предметів настає кримінальна відповідальність? А настає вона за ті предмети, які захоче визнати саме СБУ. Прекрасна корупційна схема.

Промоніторивши єдиний реєстр судових рішень можна побачити, що СБУ притягає до кримінальної відповідальності, а суди визнають винними громадян, навіть за продаж «GSM нянь» (reyestr.court.gov.ua/Review/23959099), автомобільних відео реєстраторів, ВЕБ — камер для комп’ютерів, тощо. Переважна більшість — 99,9% судових рішень ґрунтується на добровільних зізнаннях, вичавлених з обвинуваченого досудовим слідством.

Наведу, як це було у нашому випадку.

У грудні 2010 оперативними працівниками СБУ була спровокована закупівля трьох побутових ручок з функцією відеокамери, на підставі чого в подальшому слідчим СВ УСБУ в Чернігівській області Овсяником Д.М. 05.01.2011р. була незаконно відкрита кримінальна справа № 1347 за ознаками злочину передбаченого ч.1 ст. 359 КК України. 12.07.2011 року в рамках кримінальної справи № 1347 порушена кримінальна справа за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 359, ч.1 ст. 201 КК України. Того ж дня вказана кримінальна справа об’єднана з кримінальною справою № 1347.

Спровоковано оперативниками продаж предметів, придбаних на ринку, які на час їх продажу (і на сьогоднішній день) Законом не заборонені.

За рік від порушення кримінальної справи ми не отримали як усної, так і письмової відповіді по суті поставлених нами питань, від слідчого УСБУ в Чернігівській області Овсяника Д. М., начальника слідчого відділу УСБУ в Чернігівській області Ревка С.А., заступника прокурора Чернігівської області Грищенко В. М., прокурора Чернігівської області Мірошниченка С.С. на питання:
— Норму якого чинного Закону, нормативно-правового акту України порушив мій син на час вчинення продажу побутових ручок (13.12.2010 року)?

— Норма якого чинного Закону, нормативно-правового акту України забороняє придбання, зберігання та продаж мобільних телефонів, ручок, наручних годинників, брелоків, домофонів, диктофонів та інших побутових приладів подвійного призначення вітчизняного, зарубіжного та кустарного виробництва, на час продажу (13.12.2010 року)?

— Яким чинним Законом України, нормативно-правовим актом, керувався слідчий УСУБ в Чернігівській області Овсяник Д.М. застосувавши 13.01.2011 року протиправні методи допиту (психотропних препаратів) до підозрюваного за відсутності адвоката?

Відповідь від усіх органів одна: «кримінальну справу порушено законно».

Одразу після затримання сина 05.01.2011 року його змушували підписати зізнання в начебто скоєному злочині. Він відмовився обмовляти себе і за поданням слідчого 06.01.2011 року за рішенням суду його затримали на строк до 10 діб для «пред’явлення обвинувачення».

Після 8 діб утримання сина в одиночній камері, 13.01.2011 року на допиті на нього тиснули, щоб він підписав заготовлені матеріали слідства з зізнанням в скоєнні злочину. Так як син не підписав підготовлених слідчим документів, тиснули, щоб він відмовився від адвоката. Якщо не відмовиться — відправлять в СІЗО на увесь термін досудового слідства, яке (за словами слідчого) триватиме до 1,5 року. Коли син під тиском слідчого відмовився від адвоката, його напоїли кавою (з психотропними препаратами), після чого він не пам’ятає, які документи підписував і які покази давав.

Після ознайомлення зі справою було виявлено, що син 13.01.2011 року при відсутності адвоката підписав протокол допиту від 13.01.2011 року із зізнанням у злочині. Також і другий протокол, де син дає покази відзняті на відеокамеру, при відсутності адвоката.

В порушення норм статей 21, 22 Кримінально — процесуального кодексу України, за відсутності адвоката, з застосуванням незаконних заходів (кави з психотропним препаратом) до сина, примусили давати покази та оформили протокол допиту із зізнанням у вчиненні тяжкого злочину, в поєднанні зі штучним створенням доказів обвинувачення, та іншою фальсифікацією матеріалів справи.

Що спричинило кримінальне переслідування мого сина за побутові прилади? Відповідно з нормою статті 178 ЦК України «Види об’єктів цивільних прав, перебування яких в цивільному обороті не допускається, мають бути прямо встановлені в законі», та в переліку видів майна, що не мають перебувати у власності громадян. Побутові речі, які проходять доказами по справі, не занесені до додатку № 1 до Постанови ВР України «Про права власності на окремі види майна» від 17 червня 1992 року № 2471-XII.

Тобто, Законами України ці предмети у цивільному обороті не заборонені. Але, більше року, діючи поза правовим полем, мого сина, мене і наші сім’ї, кримінально переслідують, протиправно репресують, порушуючи кримінально — процесуальне законодавство, Конституційні права і свободи.

Промоніторивши час з 05.01.201 року та матеріали кримінальної справи № 1347, простежується те, що правоохоронні органи та суд першої інстанції, оперативні працівники та слідчий, начальник слідчого відділу управління СБУ в Чернігівській області, діють поза правовим полем, і упереджено.

Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 жовтня 2011 року (головуючий Малиш В.В.), сина визнано винним у вчиненні злочину передбаченому частиною 1 статті 201 КК України незаконно та необґрунтовано, в порушення вимог статті 323 КПК України.

Відповідно ст. 363 Митного Кодексу України від 11.07.2002 року № 92-IV із змінами та доповненнями, на кожен випадок порушення митних правил уповноважена посадова особа митного органу, яка виявила таке порушення складає протокол. Протокол про порушення митних правил є єдиною формою документа, в якому фіксується факт вчинення порушення митних правил та контрабанди. Ніякого іншого документа про прийняття до провадження митним органом не оформляється.

Протокол про порушення митних правил НЕ складався, до розгляду і вирішення судом по суті не направлявся. Суд розглядав фальсифіковані матеріали кримінальної справи, а не передбачений законом протокол про порушення митних правил та контрабанди, складений уповноваженою посадовою особою митного органу в місцях міжнародного поштового обміну.

На запит органів досудового слідства митницею дана відповідь, що фактів «контрабандного переміщення міжнародним поштовим відправленням через митний кордон України» не зареєстровано, що засвідчує відсутність доказів: «у вчиненні злочину передбаченому ч.1 ст. 201 КК України».

Син ніколи не отримував ніяких відправлень з забороненими речами чи СТЗ, не займався контрабандою. Він не знає, які предмети прийшли поштою на його ім«я та були вилучені працівниками СБУ, як начеб то замовлені сином за кордоном, і він ніколи цих предметів не бачив. Проте, працівники СБУ — слідчий звинуватили сина в контрабанді.

Експертизи предметів проводились використовуючи «Методику проведення судових експертиз», зареєстровану Міністерством Юстиції України 02 березня 2011 року за № 17.0.01, тобто яка не діяла на час продажу та на час обшуку і виїмки предметів по яких проводилась експертиза.

Вимоги Закону України «Про судову експертизу» з боку СБУ своєчасно та в повному обсязі не виконуються, а саме: в порушення норм ст. 8 абз. 3 «Методики проведення судових експертиз» пройшла державну реєстрацію та атестацію лише на восьмому році з дня введення в дію відповідного Закону України, (02 березня 2011 року). В порушення норм ст.ст. 9, 16 Закону, судові експерти до цього часу не включені до Державного реєстру атестованих судових експертів.

Всі експертизи предметів, що проходять по кримінальній справі, а експертами визнані (віднесені) до спеціальних технічних засобів, досудовим та судовим слідством першої інстанції визнані та використані, як докази в кримінальній справі — проведені з порушенням кримінально — процесуального законодавства. В той же час, висновки експертів не кореспондуються (не узгоджуються) з законодавством України, а саме:

П.2.Ст.178 ЦК передбачено, що «Види об’єктів цивільних прав, перебування яких в цивільному обороті не допускається, мають бути прямо встановлені у Законі». А в додатку № 1 до Постанови Верховної Ради України «Про внесення змін і доповнень до Постанови Верховної Ради України «Про право власності на окремі видимайна» від 17 червня 1992 року N 2471-XII, в перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об\’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України побутові речі, які проходять доказами по справі, не занесені. Тобто, Законами України, побутові предмети, що проходять доказами по справі, у цивільному обороті не заборонені.

На моє звернення до міністерства юстиції від 22.03.2012 року, я отримав лист від 24.04.2012 року № П-5210/11. Саме в цьому листі, позиція міністерства юстиції щодо законодавчого регулювання заборони оборотоздатності об’єктів прав власності відповідно вимог ч.2 ст. 178 ЦК України чітко відповідає закону: «... З наведеної норми вбачається, що вилучення з цивільного обороту об’єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається, можливе лише на підставі та за умов, визначених законом».

Висновки експертів, по проведених експертних дослідженнях побутових наручних годинників, кулькових ручок, тощо, з вмонтованими відео камерами, не набули статусу Закону України, і не є носієм такого закону, відповідно до норми ст. 178 ЦК України.

Іде підміна (імітація) Закону України сфальсифікованими висновками експертів інституту СБУ, які не кореспондуються з законодавством України, та є однобічними, з недостатньою повнотою досліджень — доказів (слідчі СБУ відкривають кримінальні справи по ст.359 та ст.201 КК, вилучаючи побутові предмети, а експерти інституту СБУ (того ж відомства) своїми висновками відносять їх до спеціальних технічних засобів).

Обвинувачення у вчиненні не відповідає фактичним обставинам справи. Суд розглядав та обґрунтовував обвинувачення у вчиненні злочину на матеріалах інформаційного характеру, які не встановлюють правових норм, та на припущеннях.

Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 жовтня 2011 року (головуючий Малиш В.В.), сина визнано винним у вчиненні злочину передбаченому частиною 1 статті 359 та частиною 2 статті 359 КК України.

Досудовим слідством, та судом при розгляді справи не враховано обставини, що виправдовують обвинуваченого, при постановленні вироку не застосовано норми законів, які мають істотне значення для висновків суду у вироку:

Статтею 177 та 178 ЦК України передбачено види об’єктів цивільних прав та оборотоздатність цих об’єктів. П.2.Ст.178 ЦК передбачено, що «Види об’єктів цивільних прав, перебування яких в цивільному обороті не допускається, мають бути прямо встановлені у Законі». А в додатку № 1 до Постанови Верховної Ради України «Про внесення змін і доповнень до Постанови Верховної Ради України «Про право власності на окремі видимайна» від 17 червня 1992 року N 2471-XII, в перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об\’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України побутові речі, які проходять доказами по справі, не занесені.

Так, як син не визнавав скоєного злочину, бо злочину не вчиняв, слідчий Овсяник Д. М., діючи з прямим умислом, та усвідомлюючи характер свого діяння, 13.01.2011 року на допиті застосував до нього ряд протиправних дій, істотно порушивши кримінально — процесуальне законодавство.

Державні службовці — Чернігівське обласне управління СБУ, оперативні працівники, слідчі, зловживаючи безконтрольним службовим становищем фальсифікують докази, відкривають кримінальні справи, маніпулюючи та порушуючи кримінально — процесуальне законодавство, норми Конституції України, Законів України, Конвенцію про захист прав людини, коли у процесі одержання доказів обмежувалися права і свободи гарантовані Конвенцією. Фальсифіковані та незаконним шляхом отримані докази визнавались, як фактичні дані, при відкритті кримінальної справи та досудового слідства.

Прокурори Чернігівської обласної прокуратури, які підтримують протиправні дії слідчих УСБУ в Чернігівській області обґрунтованої відповіді на питання порушені в скаргах не дають, відписка одна: «Кримінальна справа порушена законно».

Прокуратура, всупереч вимог статті 227 КПК України, протиправних дій слідчого в домаганні показань обвинуваченого шляхом насильства, погроз та інших протиправних заходів (ст. 22 КПК України), порушень строків досудового слідства (ст. 120 КПК України), порушення норм Закону України «Про судову експертизу», фальсифіковану експертизу приладів при відкритті кримінальної справи, досудового слідства, сфальсифіковану в цілому кримінальну справу, порушень кримінально — процесуального законодавства України, Конвенції з прав людини та репресивних дій не вбачає. Обвинувальний висновок слідчого затверджує, матеріали кримінальної справи передає до суду.

Суд першої інстанції в порушення статті 257 КПК України,безпосередньо не досліджує докази в справі, їх отримання, факти порушення кримінально — процесуального законодавства при відкритті та проведенні досудового слідства.

Суд апеляційної інстанції доручив прокуратурі Чернігівської області провести перевірку зловживань слідчого. За дорученням суду, перевірка Чернігівською обласною прокуратурою проведена однобічно. В матеріалах не знайшов відображення факт істотного порушення кримінально — процесуального законодавства: відсутність адвоката при підписанні протоколів допиту від 13.01.2011 року (п.3 ч.2 ст. 370). Прокуратура чернігівської області відмовилась порушувати кримінальну справу по даному факту. Це природно, бо перевірка проводилась прокурором Василець Д. О., який здійснював нагляд за дотриманням законодавства при відкритті кримінальної справи, веденні досудового слідства та приймав участь у засіданнях суду на досудовому слідстві.

В порушення вимог статей 3, 4, 8, 9, 10, 12, 14 Закону України «Про судову експертизу» від 25.12.1994 року призначались та проводили експертне дослідження експерти, які не пройшли підготовку з певної спеціальності, не атестовані та не включені до Державного реєстру атестованих експертів міністерства Юстиції України.

Експертиза проводилась використовуючи «Методику проведення судових експертиз», зареєстровану Міністерством Юстиції України 02 березня 2011 року. Тобто застосовано методику, яка не діяла на час продажу та на час обшуку і виїмки предметів по яких проводилась експертиза. Предметам штучно надано статус СТЗ НОІ за висновком експерта вже після їх продажу та вилучення, в супереч нормі ст. 178 ЦК України.

Відповідно рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-РП/99:

1. Положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом\’якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

2. Рішення Конституційного Суду України є обов\’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Таким чином, висновки судово — технічних експертиз не є правовими, не мають доказової сили, та є неналежними та недопустимими. А судом першої інстанції та апеляційним судом використані як докази, в порушення вимог рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-РП/99.

Не застосовано і підпункт 4 пункту 3.2. Рішення Конституційного Суду України від 20.10.2011 року № 12-рп/2011: «визнаватися допустимим і використовуватися, як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально — процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.»

Обвинувачення мого сина у вчиненні злочину передбаченому ч.1 ст. 359, ч.2 ст. 359 КК України є незаконним і необґрунтованим.

Окрім цього суд стягнув з сина колосальну суму судових витрат, що є огульним та несправедливим, оскільки державі не завдано ніякої шкоди. Витрати з розслідування кримінальних справ це компетенція держави. І жодна слідча дія за рахунок підсудного, обвинуваченого не передбачена. Абз. 2 ст.. 15 Закону України «Про судову експертизу» від 25.02.1994 року № 4038-XII передбачає:"... Проведення судових експертиз у кримінальних та адміністративних справах державними спеціалізованими установами здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим експертним установам з Державного бюджету України..."

Всі експертизи проводились державним експертним закладом. Сам експерт знаходиться на службі і поза виконанням службових обов’язків ніяких експертних досліджень не проводив. Кабінет міністрів України Постановою від 1 липня 1996 р. N 710 щодо фінансування витрат на проведення таких експертиз затвердив відповідну інструкцію, п. 11 якої передбачає:"11. Державні спеціалізовані установи судової експертизи проводять судову експертизу з кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік на проведення судових експертиз«. А всі експертизи фінансувались відповідно цієї Постанови № 710 від 01.07.1996 року, про що зазначено в кожній довідці про експертизу.

Тому, витрати з приводу проведення експертиз не відносяться до судових витрат і не підпадають під дію статті 93 Кримінально-процесуального Кодексу України і не підлягають відшкодуваннюза рахунок засудженого.

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які підтверджуючі документи про здійснення оплати коштів за проведені експертизи (копії банківських платіжних документів, тощо), що підтверджує відсутність фактично здійснених витрат грошових коштів, а отже немає передбачених ст. 91 КПК фактично зроблених витрат органів дізнання, досудового слідства.

Що ж відбувається? А відбувається наступне:

СБУ (підрозділи) в незаконний спосіб перебрали на себе повноваження Верховної Ради України в частині розгляду та прийняття нормативних актів про заборону «видів об’єктів цивільних прав, перебування яких в цивільному обороті не допускається». Це відбувається шляхом дослідження спеціалістами — експертами інституту СБУ (не включених до державного реєстру міністерства Юстиції, як атестованих експертів з цих питань), предметів побутового призначення з вмонтованими відеокамерами, та виписаних висновків, в яких не посилаються на Закон України, а формально — протиправно — відносять до СТЗ, тобто, до предметів, заборонених в цивільному обороті в Україні. Ці висновки експертів інституту СБУ, в порушення вимог норми ст. 178 ЦК України, не відповідають переліку (списку) заборонених предметів, затверджених Постановою ВР України № 2471-ХІІ від 17.06.1992 року.

Не конституційна преференція стороні обвинувачення, яка ґрунтується на сфальсифікованих доказах, матеріалах інформаційного характеру, що не встановлюють правових норм, та на припущеннях. В той же час не керувались нормою ст. 58 Конституції України, рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-РП/99, рішенням Конституційного Суду України від 20.10.2011 року № 12-РП/2011.

Системна корупція процвітає, і ніхто їй не заважає!

Діє «репресивний корупційний трикутник», по схемі сомалійських піратів. Порушується кримінально — процесуальне законодавство, норми Конституції України, Конвенції з прав людини.

Перший кут — державні службовці — Чернігівське обласне управління СБУ, оперативні працівники, слідчі, зловживаючи безконтрольним службовим становищем фальсифікують докази, відкривають кримінальні справи, маніпулюючи та порушуючи кримінально — процесуальне законодавство, норми Конституції України, Законів України, Конвенцію про захист прав людини, коли у процесі одержання доказів обмежувалися права і свободи гарантовані Конвенцією. Фальсифіковані та незаконним шляхом отримані докази визнавались, як фактичні дані, при відкритті кримінальної справи та досудового слідства.

Другий кут — Прокурори Чернігівської обласної прокуратури, які підтримують протиправні дії слідчих УСБУ в Чернігівській області. На питання порушені в скаргах обґрунтованої відповіді не дають, відписка одна: «Кримінальна справа порушена законно».

Прокуратура, всупереч вимог статті 227 КПК України, протиправних дій слідчого в домаганні показань обвинуваченого шляхом насильства, погроз та інших протиправних заходів (ст. 22 КПК України), порушень строків досудового слідства (ст. 120 КПК України), порушення норм Закону України «Про судову експертизу», фальсифіковану експертизу приладів при відкритті кримінальної справи, досудового слідства, сфальсифіковану в цілому кримінальну справу, порушень кримінально — процесуального законодавства України, Конвенції з прав людини та репресивних дій не вбачає. Обвинувальний висновок слідчого затверджує, матеріали кримінальної справи передає до суду.

Третій кут — суд першої інстанції в порушення статті 257 КПК України, безпосередньо не досліджує докази в справі, їх отримання, факти порушення кримінально — процесуального законодавства при відкритті та проведенні досудового слідства.

Суд не відреагував (ігнорував) заяви мого сина від 15.08.2011 року, в яких указував на факти порушення кримінально — процесуального законодавства, застосування примусу та психотропних препаратів до нього при відсутності адвоката під час одержання доказів, оформленні протоколу допиту 13.01.2011 року та фальсифікації експертизи предметів (авторучки), порушення норм ст. 62 Конституції України (норма прямої дії ст.8.: «обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях»), та невиконання Рішення Конституційного Суду України від 20.10.2011 року № 12/рп/2011, рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-РП/99.

Двічі подане підсудним клопотання про застосування Закону України «Про амністію в 2011 році» суд проігнорував, навіть не навівши в вироку обґрунтувань (мотивації) відмови — клопотання просто проігноровано. Апеляційний суд не знайшов вище наведених порушень законів України, та залишив в силі вирок суду першої інстанції.

В.Є.Пономаренко