Украина - страна в которую никогда не хочется возвращаться

Що робити? Вічне питання. Написати цю статтю мене надихнули саме такі думки, та передвиборча реклама. Чи може людина змінити своє життя? Чи може ОДНА людина? Одностайно скажемо – НІ! Але що ж у такому разі робити? Психологи кажуть, що треба змінити своє ставлення до світу і світ посміхнеться. Я з ними згоден, але…
Кожного дня ми зтикаємся з такими явищами як несправедливість. Наприклад ми йдемо і сплачуємо опалення і гарячу воду. Потім перераховуємо свої кошти і з глибини душі з’являється відчуття, що нас обдурили. Але яким чином і в чому мало хто з нас розуміє. Водії взагалі розповідають анекдоти про те як співробітники дорожнью-патрульної служби обдирають їх ні за що. Але мало хто з них розуміє яким чином.
Наша біда в тому, що ми НЕ ЗНАЄМО своїх прав та обов’язків. А найстрашніше, що ми НЕ БАЖАЄМО це знати. Хто з вас хоч раз прочитав конституцію України не як роман, а як підручник? Хто з вас вивчав КУпАП? Так. Порядній і законослухняній людині ці знання не обов’язкові, але якого закону буде дотримуватися ця людина, якщо вона не знає жодного? А в конституції чітко сказано, що незнання закону не складає відповідальності з порушника. Можливо ранкова цигарка на балконі є порушенням закону і вже сусід пише на вас скаргу у відповідні органи. Ви вважаєте, що нічого не порушували, а на вас уже виписали постанову.
Таке відношення до правової інформації склалося у нас не вчора, і не за часи незалежності України. Ми народилися з таким відношенням. Наші батьки народилися з ним, наші діди теж, наші прадіді и т.д. Наші діти повторюють це.
Як так сталося? Пригадайте історію. Слов’яни завжди були такими. Такими були і європейці. Але чому ж у них все змінилося, а у нас ні? Ще за царів і панів кожен батрак знав що і як йому робити. Пан сам казав що треба зробити і як. Тому серед батраків, майже ніколи, не було гарного хазяїна. Вони не думали. Вони просто виконували. Пан їх за це годував, давай певні гроші. Але ніколи і нікому не казав, що праця його робітників була майже безкоштовною (у порівнянні з сучасною оплатою праці робітника). Оплата роботи була на совісті того, хто винаймає робітника. До того ж ніхто не примушував. Хочеш – працюй за ту платню, що я сказав, а не хочеш – шукай іншого працедавця.
Пішли в минуле царі. Прийшли комуністи. Що змінилося для робітника? З’явився трудовий кодекс у редакції комуністичної партії. З’явилися профсоюзи. Але суттєвих змін не відбулося. Начальник каже що і як робити, бухгалтерія нараховує заробітну платню. Навіщо замислюватися ще про якісь нормативноправові акти, або про якісь закони? Є партія яка сама думає за всіх, сама вказує дорогу якою йти.
Аж ось і партія десь поділась, та й Москва стала далекою як Австралія… Коли розпався СРСР і в країні запанували бандити, я висловив чи не найпершу власну думку про країну. «Людям дали свободу, але вони не знають що з нею робити». Ні. Звісно в мене була не одна оригінальна і цікава думка до цього, але мені здавалося, що в кожній з них був відголос ЦК КПРС. А тут вперше не було такого відчуття. Звісно я пожартував, але потім мої слова підтвердилися неодноразово.
Дали свободу. Дозволили самостійно обирати що і як робити. Але в жодному навчальному закладу цьому не вчать. Люди розгубилися. Але свободу дали не лише «простим смертним». Свободу отримали також ті, хто і за часів СРСР обіймав якісь посади, або мав власне (таємне) господарство. Тобто господарі які завжди знали як і що робити. Які добре знали свої права, обов’язки і добре цим маніпулювали.
Коли країна опинилася у глибокій «дупі», ці господарі почали «рятувати» Україну. Але, як і всі люди, з своєю вигодою. Вкрадені міліони це лише частина їх вигоди. Головна вигода господарів, це можливість маніпулювати законами в своїх інтересах. Навіщо порушувати закон, якщо можна отримати бажане законним способом? Коли вас зупиняє даїшник, він вказує вам на порушення і береться до складання протоколу. Але не відразу. Спочатку він всіма способами домагається вашої згоди на складання протоколу. Навіть якщо ви заперечуєте свою провину. Наприклад:
- Я не винен. Я не бачив знак. Його вантажівка від мене закрила.
- Але знак є, і за правилами ви повинні були виконати його вимоги. Я змушений скласти протокол.
- Добре. Складайте, але я не винен.
Знайома ситуація? Якщо даїшник випише протокол, постанову і ви їх підпишете, то ви вже навряд чи зможете довести свою невинність. Чому? Хоча б тому, що ви не знаєте як правильно повинен бути складений протокол. Ви не знаєте, що вашу провину необхідно довести. Що усне звинувачення без доказів ні чого не варте. Це чітко зазначено у ст. 62 Конституції України. Тому даїшник і домагається вашої згоди, або визнання провини, хоча б частково. Якщо ви зізналися у своїй провині, то вже доводити нічого не треба. Таким чином працює увесь цей механізм.
Німецькі робітники аеропорту оголосили про добовий страйк. А хто з вас здатен організувати страйк у своєму відділі? Хоча б на дві години? НІХТО! Чому? Обов’язково знайдеться хтось, хто скаже, що він краще не буде приймати участь у страйку, бо розраховує на премію, або боїться вилетіти з роботи. А за законодавством всі робітники мають право страйкувати. Але страйк повинен проводитись з дотриманням закону. Тобто необхідно подати свої вимоги роботодавцю у письмовій формі. Звісно роботодавець використає ваш папір за призначенням, хоча може і розгляне (що мало вірогідно), але! Подавши ваші вимоги ви тим самим створили підстави для страйку. Страйкувати ви маєте право лише у випадку, коли роботодавець у встановлений законом строк не розглянув ваші вимоги і не зголосився на перемовини з цього приводу. Якщо на великих підприємствах таке можливо, то в невеличких «фірмочках» на цей папір плюнуть і забудуть. А це підстава для страйку. Потім ви у письмовій формі направляєте роботодавцю попередження про страйк де зазначаєте дату і час його проведення. Скоріше за все на таке попередження на вас виллються погрози про звільнення, про скасування премій, і т.д. Такі погрози незаконні. Якщо ви зробите запис цих погроз, то в суді це буде доказом який не можна проігнорувати. Коли весь ваш відділ прийде в зазначений час на роботу і почне страйк… Ох і розлютиться ваш директор… Але ні звільнити вас, ні будь яким іншим чином вас покарати він не має права за законом. Що таке один день простою він добре розуміє. Це і збитки і підмочена репутація. Повірте. Він втрачає більше ніж ви. Єдине що він може зробити, це не дати вам премію. Якщо ж вас звільнять, то звернувшись до суду вас не лише поновлять на своїй посаді, а ще й виплатять всі гроші, що ви могли б отримати за той час що вимушено були безробітні. До того ж можливо відшкодування моральних збитків.
Ви скажете: «Все це дуже важко психологічно. Це час, нерви, гроші.» І це правда. Окрім грошей. Ваші фактичні витрати будуть лише за відправку ваших вимог і попередження листом з повідомленням. Все інше вам відшкодують. Можливо з «зеленим плюсом». Але якщо не користатися своїми законними правами, то вам ніхто нічого не дасть. Ви думаєте в Європі інакше? Помиляєтесь. Там так само як і у нас. Якщо робітники хочуть поліпшення умов роботи, або підвищення платні, то вони повинні цього добиватись. Вони добиваються – ми ні. І скаржимося на важке життя. Ми боїмося користатися своїми правами. Ми не вміємо захищати свої права та свободи, бо навіть НЕ ЗНАЄМО і НЕ ХОЧЕМО їх знати.
Чи можна це виправити? Можна. Але не сьогодні, або завтра. Навіть не за п’ять років. Моісей водив іудеїв пустелею сорок років, щоб витравити з їх душ рабів. Хіба він витравив рабську психологію хоч з одного раба? НІ! Жоден раб не став вільний психологічно. Вільними стали їх діти. Вони не були рабами від народження. Вони не знали що таке бути рабом. Вони стали вільні не лише тілесно, але й духовно.
Не впадайте у відчай. Це насправді так. Неможливо змінити нашу психологію і довести до європейських стандартів. Але ми можемо виховати наших дітей вільними від наших вад. Діти уже в школі будуть користатися своїми правами і свободами, якщо будуть їх знати. А коли виростуть будуть опиратися беззаконню і порушенням своїх прав. Саме діти зможуть продавити цей бар’єр і примусити можновладців дотримуватись законів, які вони самі приймають.
Треба навчити наших дітей поважати і дотримуватись закону. Треба їх навчити основним положенням законів, що стосуються їх особисто. Будь які інші передвиборчі обіцянки нічого не змінять. Треба мінятися нам. «Простим смертним». Лише тоді передвиборчі обіцянки будуть не лише рекламою партій, а й справді намірами цих партій. До влади рвуться тому, що там можна писати та змінювати закони. Але чого варті ці закони, якщо вони не будуть виконуватись? Адже влада законодавча, це не виконавча влада. Ви чули, що б хтось дуже хотів бути відповідальним за щось? Наприклад відповідальним за графіком прибирання в під’їзді? Ніхто не хоче. А давати «цінні вказівки» охочих хоч греблю гати. Коли ми самі почнемо вимагати виконання тих «цінних вказівок», що видають «пачками» депутати від самих депутатів, то і крісло депутата вже не буде таким привабливим.
Кожен народ має ту владу на яку заслуговує. Не лише наше керівництво винне в злочинах, що чинить. Ми самі винні, що дозволяємо їм це робити.

МЕдобит.

Ты,точно,никуда не выбился.Пусть *власть* трахает тебя,быдло.

Останавливали просто так в Эстонии - дунуть в трубку, и останавливали просто так в Португалии на пустой дороге - посмотреть документы. Не скажу, что были доброжелательны. Скорее - крайне подозрительны. В 20-ти других странах полиция появлялась только тогда, когда от них требовалась помощь. А возвращаться сюда реально ТОШНО

Тоже самое могу сказать насчёт Австралии.

Полиции не видно... Ездят по городу, но встречаются редко, никогда не стоят на дороге. Изредка вижу как кого-то догнали и ведут беседу.

В целом за 6 месяцев остановили один раз в субботу. Тут по субботам периодически выборочно останавливают и просят дыхнуть в трубочку. Процедура от момента остановки, до момента когда вы уезжаете, занимает 30-40 секунд включая искренние извинения полицейского.

Тут свободно дышишь. Я только здесь понял, коррупция начинается именно с милиции... Возвращаться не хочется... Совсем не хочется...

Всё это было бы очень смешно и весело, если бы не было так грустно...