Сообщение, не относящиеся к теме

Згідно зі. статтею 19 Конституції України “правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством”. При цьому “органа державної влада та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що перед-бачені Конституцією та законами України”.

Статтею ж 60 Конституції України прямо передбачено, що “ніхто не зобов'язаний виковувати явно злочинні розпорядження чи накази.

За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність”.

Наказ — це пряма обов'язкова для виконання усна, письмова чи передана через технічні засоби зв'язку вимога керівництва відповідного органу влади, господарського управління чи контролю, установи, організації чи підприємства, їх структурного підрозділу тощо про вчинення або не вчинення підлеглим (групою підлеглих) якихось дій по службі. Наказ є також однією із форм реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків посадової особи.

Розпорядження, на відміну від наказу, це вимога посадової особи, яка приймається нею в одноособовому порядку.

Щодо наказу і розпорядження у законодавстві України існують певні вимоги як юридичного, так і технічного характеру. Мова йде про те, що:

- юридична сила наказів (розпоряджень) передається їм законом або нормативним актом вищого рівня, тобто вони є підзаконними актами. Тому наказ (розпорядження) має точно і повністю відповідати меті та основним положенням законодавчого акта, на виконання якого його видано;

- накази (розпорядження) видаються тільки в межах компетенції відповідного органу чи посадової особи, а її перевищення робить ці акти незаконними;

- накази, видані міністерствами, відомствами, іншими центральними органами державної виконавчої влади, господарського управління і контролю, а також відділами, управліннями. Іншими службами місцевих органів державної виконавчої влади, господарського управління і контролю, що зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають обов'язковій державній реєстрації, яка здійснюється, відповідно. Міністерством юстиції України та управліннями юстиції обласних. Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, і набувають чинності тільки після проведення такої реєстрації;

- накази (розпорядження), видані з кадрових, фінансових, матеріально-технічних та деяких інших питань, мають бути видані у письмовій формі;

- деякі накази (розпорядження) мають бути до їх підписання узгоджені з відповідними органами, у тому числі координаційно-контрольними, з юридичними та фінансовими службами, які видають відповідні візи.

Існують і деякі інші вимоги до наказів (розпоряджень). Якщо ж ці акти видані з порушенням вимог, які до них ставляться, вони є незаконними.

Незаконними мають визнаватися накази (розпорядження), які взагалі не породжують будь-яких наслідків (скажімо, наказ про скоєння злочину чи іншого протиправного акту підлеглим, або розпорядження, видане посадовою особою, яка знаходилась у стані неосудності чи під фізичним або психічним примусом). Такі накази (розпорядження) не потребують навіть їх скасування спеціальною постановою органу або рішенням суду (якщо, звичайно, їх нікчемність є явною, очевидною для всіх).

Накази (розпорядження) можуть бути незаконними і в силу оспорювання, коли вони видаються з порушенням компетенції за предметом або за обсягом правового регулювання (скажімо, наказ голови райдержадміністрації про ліквідацію на території району ветеринарної служби, оскільки її існування нібито заважає розвиткові прикордонної торгівлі). Такі накази (розпорядження) можуть бути відмінені вищестоящими органами самостійно або за рішенням суду.

Крім того, можна виділити суперечні накази (розпорядження). Це такі, що містять окремі незаконні положення або технічні помилки, або в яких відсутні окремі реквізити, або видані з порушенням процедури, без належного кворуму. Їх законність також може бути заперечена в суді або у вищестоящому органі тощо.

Наказ має бути сформульований виразно, не допускати подвійного тлумачення й не викликати сумнівів у підлеглого. Така вимога міститься, зокрема, у статті 17 Тимчасового статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого указом Президента України від 7 жовтня 1993 р.

У статті 10 Закону України “Про державну службу” зазначено, що державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, він зобов'язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні — повідомити вищу за посадою особу. Мова про необхідність виконання такого доручення у законі взагалі не йде.

Відповідно до статті 35 Закону України “Про Службу безпеки України” співробітники Служби безпеки України повинні відмовитись від виконання будь-яких наказів, розпоряджень або вказівок, які суперечать чинному законодавству.

У статті 10 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженому указом Президії Верховної Ради Української РСР від 29 липня 1991 p. № 1368-ХІІ зазначено, що наказ начальника повинен бути законним, чітким, зрозумілим і виконується (тут слід було б добавити — при відповідності його цим вимогам) беззаперечно, точно і в строк. В разі одержання неправомірного наказу підлеглий зобов'язаний негайно доповісти про це (собі, що віддала цей наказ. В разі ж підтвердження наказу — виконувати його, а доповісти старшому прямому начальникові.

Із наведених вище конституційних норм випливає, що наказ має бути законним, і будь-який керівник (начальник) не повинен віддавати наказ, у законності якого він не впевнений. Щодо підлеглого, то він не повинен нести відповідальність за невиконання наказу, який примушує його до незаконних дій. Так, не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 232 КК військовослужбовець, який не виконав наказ щодо заступлення в караул зразу ж після зміни з бойового чергування, або військовослужбовець-водій, який не виконав наказ нетверезого старшого машини передати йому кермо.

Більше того, за виконання явно злочинного наказу начальника підлеглий може вести кримінальну відповідальність як посібник відповідний посадового злочину (скажімо, за виконання наказу начальника караулу про застосування зброї щодо заарештованих, які відмовитись прибрати в камерах гауптвахти, чатовий має нести відповідальність за частиною 6 статті 19 і пунктом “в” статті 2542 КК).