До Конституційного Суду України

від суб’єкту права на конституційне звернення – громадянина України:
Осетрова Сергія Володимировича,
я.м.: вул. Яблучкова 12 кв.2, м.Севастополь, 99704, 066-397-43-78

К О Н С Т И Т У Ц І Й Н Е З В Е Р Н Е Н Н Я
(про офіційне тлумачення ч.2 ст.2 та п.2 ч.3 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України N 2747-IV Відомості Верховної Ради України, 2005, N 35-36, N 37, ст.446, ч.3 ст.110 та ч.2 ст.236 Кримінально-процесуального кодексу України Затверджений Законом від 28.12.60 Відомості Верховної Ради, 1961, N 2 ст. 15 з наступними змінами та доповненнями та ст.55 Конституції України Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 30, ст. 141)

Я, громадянин України, суб’єкт права на конституційне звернення Осетров Сергій Володимирович, звертаюся до Конституційного Суду України на підставі статей 42 та 43 Закону України «Про Конституційний Суд України» із цим конституційним зверненням про офіційне п.2 ч.3 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України та ст.55 Конституції України. Підставою для цього звернення згідно зі ст.94 Закону України «Про Конституційний Суд України» є наявність неоднозначного застосування положень зазначених норм права судами України, оскільки я вважаю, що це призвело до порушення моїх конституційних прав та свобод.
Суди України неоднозначно застосовують положення п.2 ч.3 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України при врегулюванні однакових правовідносин, що виникають внаслідок невиконання органами прокуратури України вимог ст.97 Кримінально-процесуального кодексу України.
Вищій адміністративний суд України в ухвалі від 17.01.2008 року у справі щодо оскарження бездіяльності, яка полягала у неприйнятті за заявою про злочин жодного з рішень, передбачених ст.97 КПК України, зазначив:
«Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.
Компетенція (юрисдикція) судів щодо розгляду таких справ визначається процесуальними законами.
Кримінально-процесуальний кодекс України встановлює можливість оскарження до суду в порядку кримінального судочинства постанови про відмову в порушенні кримінальної справи (ст. 236-1), постанови про закриття справи (ст. 236-5), постанови про порушення справи (ст. 236-7).
За змістом статей 2, 17 Кодексу адміністративного судочинства України спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності належать до компетенції адміністративних судів, крім випадків, коли такі справи підлягають розгляду в порядку кримінального судочинства.
Оскільки Кримінально-процесуальний кодекс України не передбачає можливості розгляду в порядку кримінального судочинства спорів про бездіяльність суб'єктів владних повноважень, то такі спори належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій залишилась та обставина, що у позовній заяві ОСОБА_1не заявлено вимог щодо оскарження постанови про відмову у порушенні кримінальної справи. Фактично предметом позову є бездіяльність відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення відповідно до вимог ст. 97 КПК України.
За таких обставин у судів не було достатніх підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судами при розгляді справи були допущені порушення норм процесуального права, які призвели до ухвалення ними незаконних рішень».
Вищій адміністративний суд України в постанові від 30.05.2007 року у справі щодо оскарження бездіяльності, яка полягала у неприйнятті за заявою про злочин жодного з рішень, передбачених ст.97 КПК України, зазначив:
«Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Компетенція (юрисдикція) судів щодо розгляду таких справ визначається процесуальними законами.
Кримінально-процесуальний кодекс України встановлює можливість оскарження до суду в порядку кримінального судочинства постанови про відмову в порушенні кримінальної справи (ст. 236-1), постанови про закриття справи (ст. 236-5), постанови про порушення справи (ст. 236-7).
Згідно із ст. 97 КПК України, по заяві або повідомленню про злочин прокурор зобов'язаний не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень : порушити кримінальну справу; відмовити у порушенні кримінальної справи; направити заяву або повідомлення за належністю.
Відповідно до ст.ст. 98,99 КПК України, при порушенні кримінальної справи та відмови в порушенні кримінальної справи виноситься постанова.
За змістом статей 2, 17 Кодексу адміністративного судочинства України спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності належать до компетенції адміністративних судів, крім випадків, коли такі справи підлягають розгляду в порядку кримінального судочинства.
Оскільки Кримінально-процесуальний кодекс України не передбачає можливості розгляду в порядку кримінального судочинства спорів про бездіяльність суб'єктів владних повноважень, то такі спори належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а на час ухвалення оскаржених судових рішень такий порядок був передбачений гл. 31-А ЦПК України (в редакції 1963 року)».
Разом із тим, Вищій адміністративний суд України в ухвалі від 30.03.2011 року у справі №К-237802/10 зазначив протилежне: «Із матеріалів справи вбачається, що позивач порушує питання про зобов’язання відповідача вчинити дії в порядку ст.97 КПК України, - тобто діяльності, оскарження якої регламентоване нормами кримінально-процесуального законодавства України, - що, в свою чергу, виключає можливість розгляду таких вимог у порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, а ні законом, а ні роз’ясненнями вищих судових інстанцій не визначено однозначно, якими саме статтями якого саме закону врегульовано порядок оскарження бездіяльності, яка полягає у неприйнятті за заявою про злочин жодного з рішень, передбачених ст.97 КПК України.
Неоднозначне застосування положень ч.2 ст.2 та п.2 ч.3 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України, ч.3 ст.110 та ч.2 ст.236 КПК України та ст.55 Конституції України призвело до порушення моїх прав та свобод, передбачених статтею 55 Конституції України, зокрема тому, що я був позбавлений гарантованого Конституцією України захисту своїх прав у судовому порядку – адміністративні суди відмовилися розглядати позов, інший порядок розгляду мого позову не передбачений чинним законодавством.
Виходячи з викладених вище обставин прошу Конституційний Суд України дати офіційне тлумачення положень частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, відповісти на такі питання:
- чи можуть розглядатися в порядку адміністративного судочинства спори, які виникли з публічно-правових правовідносин між фізичною особою, яка не є суб`єктом кримінального процесу та правоохоронним органом;
- чи є вичерпним перелік випадків, коли щодо рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень встановлено інший, ніж передбачений Кодексом адміністративного судочинства України, порядок судового повадження, якщо так, то які це справи.
Прошу Конституційний Суд України дати офіційне тлумачення положень пункту 2 частини 3 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, відповісти на такі питання:
- які справи належить вирішувати в порядку кримінального судочинства?
- чи належить вирішувати в порядку кримінального судочинства справи за скаргами фізичної особи, яка не є учасником кримінального судочинства?
Прошу Конституційний Суд України дати офіційне тлумачення положень частини 3 статті 110 та частини 2 статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України, зокрема, відповісти на такі питання:
- чи регламентований нормами кримінально-процесуального законодавства порядок судового провадження за скаргами особи, яка не є учасником кримінального судочинства, на бездіяльність, яка полягає у неприйнятті за заявою про злочин жодного з рішень, передбачених ст.97 КПК України?
Прошу Конституційний Суд України дати офіційне тлумачення положень частини 2 статті 55 Конституції України, зокрема, відповісти на такі питання:
- чи гарантується кожному право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб, або ж Конституція надає право оскаржувати в суді не будь-які, а лише певні види (категорії) рішень, дій чи бездіяльності цих суб’єктів?
Додатки:
1. копія ухвали Вищого адміністративного суду України від 17.01.2008 року в трьох примірниках;
2. копія постанови Вищого адміністративного суду України від 30.05.2007 року в трьох примірниках;
3. копія ухвали Вищого адміністративного суду України від 30.03.2011 року в трьох примірниках;
4. копія цього конституційного звернення у двох примірниках.

30 травня 2011 року Осетров С.В.