|
До Окружного адміністративного суду
Адміністративний позивач 1:
Адміністративний позивач 2:
Відповідач 1: Взвод роти ДПС
В особі інспектора 1 та2
Відповідач 2: УДАІ ГУМВС України
в області,
Третя особа: штрафмайданчик
ПОЗОВНА ЗАЯВА
про визнання дій протиправними та відшкодування шкоди,
завданої протиправними діями
31 лютого при виїзді із стоянки біля адміністративної будівлі до мене під’їхав інспектор ДПС на приватному автомобілі Шевроле Авео чорного кольору і наказав мені їхати за ним, мотивуючи свій наказ тим, що на моє авто спрацювала система Рубіж. Коли я приїхав на привокзальну площу ДП МА «Бориспіль» інспектором ДПС взводу роти ДПС інспектор 1 було прийнято рішення про евакуацію належного мені автомобіля ВАЗ2101.
Співробітником Відповідача 1 було складено „Акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу» (надалі Акт) відповідно до ст.. 265-2 КУАпП б/н від „31” лютого ….р.
Мене змусили сісти у власний автомобіль та їхати за працівником міліції на спеціальний майданчик для тимчасового зберігання транспортних засобів, де інспектором 2 було складено Протокол затримання №102 .
Я вважаю дії зазначених працівників Відповідача 1 незаконними з таких підстав.
Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і aповного відшкодування їх вартості. Крім того, за ч. 7 ст. 319 та ч. 2 ст. 321 Цивільного кодексу України діяльність власника може бути обмежена лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
У відповідності до ст..19 Конституції України посадова особа органу державної влади та управління (до яких відноситься відповідач та, відповідно, зазначений співробітник відповідача) має право діяти виключно у межах, способом та у порядку, які прямо передбачені законом. Проблемним також є питання законності вилучення конкретного транспортного засобу боржника на підставі виконання постанови про розшук транспортного засобу, яка вине¬сена державним виконавцем. У жодному законі не закріплена процесуальна форма взаємодії органів ДАІ та Державної виконавчої служби. Закон України «Про міліцію» поши¬рюється на працівників ДАІ, через те що остання є підрозділом МВС, але в ст. 10 не прописані обов'язки працівників міліції вилучати на таких засадах транспортний засіб боржника. Згідно зі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на під¬ставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У нашому ж випадку прогалини законо¬давства підміняються відомчими норматив¬ними актами, що, звісно, не мають сили зако¬ну. Серед них: наказ Міністерства внутрішніх справ та Міністерства юстиції України № 607/56/5 від 25 червня 2002 р. «Про затвер¬дження інструкції «Про порядок взаємодії ор¬ганів внутрішніх справ України та органів державної виконавчої служби при примусово¬му виконанні рішень судів та інших органів», наказ МВС № 1111 від 13 листопада 2006 р. «Про затвердження Інструкції з діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС України», в якому в ст. 7 «Обов'язки та права працівників ДПС» зазначено, що працівники ДПС зобов'язані виявляти й затримувати відповідно до чинного законодавства транспортні засоби, що знаходяться в розшуку або використовуються з протиправною метою, та водіїв, що зникли з місця скоєння ДТП. Звідси виникає питання про законність дій, по-перше, праців¬ників ДАІ, коли вони примусово зупиняють та вилучають транспортний засіб особи, а по-друге, безконтрольність такої діяльності та відсутність відповідальності з боку державних виконавців за досягнення результату.
При цьому норми Конституції України є нормами прямої дії, і захист прав особи безпосередньо на їх підставі гарантується. У відповідності до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996р. „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”:
2. Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
5. Судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
За таких умов суд при розгляді справи не повинен застосовувати підзаконні нормативні акти, а також акти місцевих органів державної влади, які протирічать вимогам Конституції та законів України.
Також хочу звернути увагу, що Акт складено відповідно до ст.. 265-2 КУпАП, але у цій статті йдеться про затримання транспортного засобу при вчиненні адміністративного правопорушення, а я такого не скоював, або ж якщо транспортний засіб створює значні перешкоди дорожньому руху, що в моєму випадку теж не відбувалося. Відповідно до п. 2 «Порядку тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках та стоянках» (надалі по тексту - Порядок), затвердженого постановою Кабінету міністрів України №1102 від 17.12.2008 р., тимчасове затримання транспортного засобу уповноваженою особою Державтоінспекції проводиться у випадках, передбачених статтею 265-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Крім того, в п.3 того ж Порядку зазначено, що доставляння транспортного засобу на спеціальний майданчик відбувається за допомогою спеціальних автомобілів – евакуаторів, що в моєму випадку не відбувалося. Натомість інспектори ДПС змусили мене сісти у свій автомобіль та їхати за ними, погрожуючи у разі відмови скласти протокол за непокору та викликати евакуатор, який обійдеться мені дуже дорого. При цьому в Акті вказана відстань до майданчика – 8км, але хто її виміряв – невідомо.
Крім того, я неодноразово пред’являв інспекторам Ухвалу Задрипінського районного суду від 31 квітня …р., відповідно до якої, право власності на цей автомобіль належать Хомяковій, показував копії постанов про закриття виконавчого провадження та зняття арешту та розшуку та багато разів звертався до інспекторів із проханням визвати представника Задрипінської ДВС, але всі мої зауваження та прохання ігнорувалися.
При прибутті на штраф майданчик (на якому не було жодної вивіски стосовно приналежності), який знаходиться за адресою: М. Херзнаде, вул.. Леніна 10, ст.. ІДПС взводу ДПС УДАІ інспектором 2 було складено Протокол №102 огляду і затримання транспортного засобу від 31,02,2001 (далі по тексту Протокол), причому бланк Протоколу інспектор2 витяг зі столу у приміщенні на території автостоянки. В Протоколі зокрема зазначено, що транспортний засіб затримано у зв’язку з постановою Задрипінського РУЮ №380/7 від 30,02,2000р., але на мої зауваження про пред’явлення мені цієї постанови ніхто не зважав. Також у Протоколі як понятий записаний Конєв, який є охоронцем автостоянки, а другий понятий відсутній зовсім. Мене висадили із автомобілю, віддали ключі та випровадили на вулицю, при цьому у мене в машині весь цей час знаходилися двоє малолітніх дітей та дружина. На мої запитання як мені добиратися до дому у Переяслав мені у грубій формі відповіли: «таксі зловиш».
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тим більше, що у даному випадку протокол про адміністративне правопорушення щодо мене не було складено, що саме по собі свідчить про відсутність як на момент вчинення цих дій, так і пізніше, взагалі будь-якого провадження щодо мене у справі про адміністративне правопорушення, у межах якого могла б бути вчинена ця, навіть незаконна в принципі, процесуальна дія.
Відповідно до Порядку п. 9.: У разі коли водій з'являється на місці правопорушення в момент виконання робіт із завантаження транспортного засобу, уповноважена особа Державтоінспекції не проводить тимчасове затримання транспортного засобу, а оформляє протокол про адміністративне правопорушення. При цьому правопорушення повинно бути усунуте протягом максимально короткого строку.У такому разі фактично виконані підприємством, установою або організацією, які провадять діяльність, пов'язану із транспортуванням транспортних засобів, роботи не оплачуються.
10. Транспортний засіб може бути тимчасово затриманий на строк до вирішення справи про адміністративне правопорушення, але не більше як на три дні з дати такого затримання.», а відповідно до ст..265-2 КУпАП «Після закінчення триденного строку тимчасового затримання транспортного засобу особа має право звернутися за отриманням тимчасово затриманого транспортного засобу. Таке звернення особи є обов'язковим для його виконання незалежно від стадії вирішення справи про адміністративне правопорушення.»
05 березня 2001р. моя дружина (далі Позивач 2) звернулася із Заявою про повернення автомобілю, відповідно до ст.. 265-2 КУпАП, до якої долучила копіюПротоколу, копію Акту, копію постанови про закінчення виконавчого провадження та копію відповіді від начальника ВДВС Іванівського, що на даний час жодних виконавчих проваджень щодо Позивача1 не порушено, до УДАІ області, то працівник відділу організації роботи ДПС УДАІ Вареник майже годину протримав дружину в коридорі, бігаючи із її заявою від начальника до чергової частини і назад. Врешті решт він визвав працівника того ж відділу Пельменя, якому передав мою заяву. Позивачку 2 протримали в управлінні ДАІ до шостої години вечора та запропонували прийти наступного дня. 06.03.2001р. знову повторилася та ж сама історія, що й 05 грудня. При цьому Пельмень забрав мою заяву у Позивачки2 та пояснив, що машину вони повернути не можуть і КУпАП тут не діє. Пояснити чому моя машина значиться у розшуку він теж не зміг, мотивуючи це тим, що у базі Розшук така інформація не зазначається. Копію постанови про оголошення розшуку він теж відмовився надати.
07березня 2001р. Позивачка 2 звернулася до інформаційного центру ГУ МВС України в м.Задрипінську, який знаходиться за адресою м. Задрипінськ, вул.. з метою отримання постанови про оголошення транспортного засобу у розшук, але там їй надали тільки роздруківку «Результати звірення по «АІС», в якій значилося, що автомобіль дійсно знаходиться у розшуку з 2000р., але відповідно до якого виконавчого провадження оголошено розшук, вияснити не вдалося.
08березня 2001р. Позивачка2 звернулася із заявою про зняття арешту та розшуку з майна до управління Г МВС України в м. Задрипінську. Заяву прийняли, але 09 березня їй зателефонували юристи і пояснили, що зняти арешт неможливо, тому що невідомо, згідно якого виконавчого провадження оголошено розшук. Протягом ще двох тижнів Позивачка їздила до Києва і довозила постійно якісь документи. Нарешті 29.03.2001р. розшук та арешт з автомобілю було знято.
30.03.2001р. П2 було подано заяву про неправомірні дії працівників ДПС взводу та працівників управління ГУ МВС України в Задрипінській обл до начальника УДАІ Галушки
01,04,2001р. таку ж заяву було зареєстровано в Департаменті ДАІ.
01,04,2001р. Позивачка знову звернулася до управління ДАІ Задрипінської області із проханням повернути автомобіль до працівника відділу організації роботи ДПС Вареника. Але пану Варенику напевне здалося, що позивачка занадто швидко хоче повернути свій автомобіль, тому він протримав її на вулиці 5 годин, мотивуючи це тим, що автомобіль треба ще перевірити, а база не працює. І тільки після того, як позивачка дістала відеокамеру і почала вимагати зустрічі із керівництвом – база запрацювала і їй нарешті видали дозвіл на отримання автомобілю.
До того ж, мені було категорично відмовлено у поверненні автомобіля без оплати. Що також є незаконним з усіх точок зору. Так, ст..17 Закону України „Про захист прав споживачів” прямо забороняє примушування споживача до придбання послуг непотрібного йому асортименту. А я є споживачем, відповідно до визначення, передбаченого п.22 ст.1 зазначеного Закону. До того ж, ст..14 Закону містить положення, які роблять незаконним спричинення будь-якої шкоди майновим правам споживача. До того ж, як примусовість стягнення плати, так і характер встановлення її розміру підпадає під визначення обмежень прав споживача, що заборонено та які умови є недійсними відповідно до ст..18 Закону. Тим більше, що, відповідно до п.8.12.1 вказаних правил, встановлено судовий порядок стягнення плати за роботи по примусовому переміщенню та зберіганню транспортного засобу.
Також, слід зазначити, що вчинення співробітником органу державної влади, яким є відповідач, дій, яки фактично є примушуванням до оплати послуг суб’єкта господарювання, яким є третя особа, які послуги мені не потрібні, та ще й за встановленою ціною, яка прямо містить ознаки обмеження прав споживача, прямо підпадає під визначення антиконкурентних дій органів влади, яке дається у ст..15 Закону України „Про захист економічної конкуренції”, а такі дії прямо заборонені ч.3 вказаної статті.
З огляду на викладене вважаю, що дії працівника Відповідача 1 Відповідача 2 були незаконними.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 19, 41, 140 Конституції України, статтями 5, 122, 265 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Законом України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за порушення правил дорожнього руху" від 05.04.2001 р. N 2350-III, статтями 1, 14, 17, 18 Закону України „Про захист прав споживачів”, ст..15 Закону України „Про захист економічної конкуренції”, статтями 2, 6, 17 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПРОШУ:
1). Визнати протиправними дії інспекторів ДПС взводу інспектора1 та 2. у частині прийняття рішення про переміщення належного мені автомобіля ВА2101 на спеціальну стоянку (штраф майданчик);
2). Визнати незаконним та скасувати Акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу б/н від р. та Протокол №102 відр.
3). Стягнути з Відповідача 1 та Відповідача 2 солідарно 50000грн.,незаконно стягнутих як сплату за штраф майданчик.
4)Стягнути солідарно з Відповідача 1 та Відповідача 2 900грн. матеріальних витрат.
5) Стягнути солідарно з Відповідача 1 та Відповідача 2 150700грн. моральної компенсації.
„_______”___________20___р.
(підпис)
Додатки:
1. 2 копії позовної заяви;
2. Судовий збір, витрати на матеріально-технічне забезпечення розгляду справи;
3. Копія протоколу огляду та вилучення транспортного засобу.
вот где-то так
Понимаю, что есть много лишнего, но со стороны лучше видно - подскажите что добавить или убрать
_________________
Мне повезло - я оптимист
|
Вход
FAQ
Поиск
