|
Ну что... Был у судьи. Парень адекватный, думаю, что в лицо меня знает прекрасно.
Я хотел подать заперечення, он же, изучив протокол, попросил меня устно дать возражения. Спокойно по полочкам я изложил примерно следующее:
описал общую ситуацию:
Дорога на відрізку Київ-Житомир має по 2 смуги для руху в одному напрямку. Випереджуючи величезну колону вантажівок, яка рухалась по правій смузі, я помітив по застройці, що в’їхав до населеного пункту. Більш того, водії на зустрічній смузі неодноразово попереджували про наявність ДАЇ на данній ділянці дороги. Одже я уважно слідкував за швидкістю руху (їхав зі швидкістю до 60 км на годину) та ретельно дотримувався ПДР.
У данному населеному пункті, назву якого я так і не помітив, працювали одразу декілька патрульних машин зі співробітниками ДАІ. 2 поста ДАІ я проїхав без будь яких зауважень та нічим не привернув увагу інспекторів.
Коли я побачив, що застройка скінчується, а посеред дороги є роздільний бар’єр, то почав плавно прискорюватися на 5й передачі. Несподівано з карману дороги, який був скритий від обзору за деревами та кущами, майже в 10 метрах від мого авто з’явився інспектор ДАЇ, який йшов назустріч руху та тримав в руці якийсь прилад, іншою за допомогою жезлу подав мені команду зупинитись. Я одразу подивився на спідометр, який показував швидкість між 80 та 90 км на годину, та дуже повільно, щоб не розбудити сина, зупинився на відстані 25-30 метрів від місця, де знаходився працівник ДАЇ.
До мене підійшов інспектор, прізвище якого нерозбірливо написано у протоколі, повідомив, що я перевищив швидкість, та склав протокол про адмінпорушення серія АІ320941 від 14.06.2010р.
в письменном виде приложил к делу в конце заседания
1. На моє прохання пояснити, в чому полягає порушення, інспектор повідомив, що я рухався 120 км на годину у населеному пункті. Я заперечив йому, адже був цілком впевнений, що це не може бути моя швидкість, крім того я не бачив знаків 5.45 та 5.46 та про наявність населеного пункту з обмеженням швидкості на місті моєї зупинки не міг здогадуватись.
Я нагадав інспектору, що згідно ПДР знаки 5.45 та 5.46 (початок та кінець населенного пункту) встановлюються на початку фактичної застройки населенного пункту, а данному місті та далі по трасі застройки видно не було. На даному відрізку дороги з окремими проїздними частинами, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою правилами дорожнього руху (Постанова КМУ № 395-2009п від22.04.2009р.) дозволена швидкість не більше 110 км/г. Більшість населених пунктів на цьому відрізку траси взагалі мають позначення знаками 5.47 та 5.48, які не передбачають в моєму випадку суттєвого обмеження швидкості.
2. На моє прохання надати докази порушення та якимось чином довести, що я їхав саме з такою швидкістю, інспектор зауважив, що докази будуть на фото, яке наразі неможливо роздрукувати, тому що він іх вже скинув у якусь базу, а всі питання я буду вирішувати в судовому порядку по місту проживання. Таким чином інспектор не надав мені доказів правопорушення на місці, в порушення ст.268 КУпАП України. Будь які докази, зокрема роздруковані фото з моїм авто та швидкістю, відсутні також у справі.
Також зауважую на тому, що навіть сама фотографія, зроблена Візіром, не може бути виключним доказом того, що автомобіль, який є в кадрі, рухається зі швидкістю, вказаною в кадрі. Згідно з технічними характеристиками Візиря максимальна дальність вимірювання становить 400 метрів, а відстань, на якій можна зафіксувати номерний знак авто – не більш 80 метрів. Одже в кадр може попасти авто, яке не порушує обмежень швидкості. При цьому кут огляду радарного блоку приладу «ВІЗИР» значно перевищує кут огляду оптичного пристрою. Також в мене є підозра, що прилад, який інспектор тримав в руках, і був приладом «Визир», який він після цього повернув на триногу.
П.1.6 Розпорядження Міністерства Внутрішніх справ України №466 від 21.05.2009р. також прямо вимагає: «виключити випадки складання відносно водіїв транспортних засобів адміністративних протоколів без доведення їхньої вини чи достатніх доказів допущення ними порушень ПДР (фото-, відеоматеріалів, показів свідків тощо)».
3. Протокол складено з порушенням вимог, а саме – неможливо чітко розібрати прізвище інспектора. Крім того, у постанові повинні бути зазначені реквізити документів про допуск засобу вимірювальної техніки до використання в Україні, що прямо передбачено вимогами Закону.
Навіть якщо б я їхав зі швидкістю 120 км/г у населеному пункті, то я перевищив швидкість на 60 км/г, але ніяк не на 70 км/г, як це зазначено у протоколі. Даний факт також свідчить про неналежне ставлення інспектора до своїх обов’язків під час складення протоколу.
4. В протоколі чітко зазначено, що я рухався на 55 км траси Київ –Чоп, відсутня назва населеного пункту, дистанція до знаку 5.46, назва вулиці або адреса, яка неодмінно є у населеному пункті, що також свідчить про те, що моє «порушення» зафіксовано на трассі, а не у населенному пункті.
5. Інспектором також порушені вимоги п.1.2 наказу 466 МВС України – не допускати здійснення контролю за дотриманням правил дорожнього руху із місць, закритих для візуального огляду учасниками дорожнього руху (зелені насадження тощо).
6. Інспектором не надані також фото службового транспортного засобу, які вони повині робити перед початком роботи з радіолокаційним відеозаписувальним вимірюваем швидкості «Візир» з прив’язкою до місцевости та які долучаються до матеріалів для доведення місця фіксації правопрорушення. (П.1.5 приказу МВС №466 від 21.05.2009р.)
Таким чином всі ствердження, зафіксовані в протоколі щодо порушення мною ПДР не мають фактичних доказів і підтверджень. Крім того, ст.62 ч.3 Конституції Украіни говорить, що обвинувачення не може грутнуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на ії користь, що унеможливлює притягнення мене до адміністративної відповідальності.
Своєї вини у порушенні п.12.4 правил дорожнього руху України та, відповідно у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП, я не визнаю, оскільки не перевищував допустимої правилами дорожнього руху швидкості руху.
Матеріали адміністративної справи також не містять жодного доказу вчинення мною правопорушення.
в письменном виде приложил к делу в конце заседания.
Судья рассказал, что у них мало времени осталось на оскарження (далее прошу прощения за то, что буду "гулять" между языками). Кроме того он считает, что протокол уже само по себе веское доказательство моей вины и предложил мне подать апелляцию.
Я так понял, что он просто не хотел марать руки. Сказал, что ему затруднительно будет вызвать этих гаишников и т.д.... что он прекрасно понимает ситуацию. но сделать меня невиновным как бы не может. В общем чуть позже, может завтра даже, заберу ухвалу.
В принципе, там штраф 510 грн., но охота дойти до конца.
Далі буде
_________________
Забег можно выиграть, если в нём участвовать )
|
Вход
FAQ
Поиск
