|
Вот, я наваял "заперечення". Читайте, исправляйте:
До Харківського апеляційного адміністративного суду
Судді Зеленському В.В.
61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)
Позивач:
Апелянт (Відповідач):
Інспектор ДПС Лубенської роти дорожньо-патрульної служби
Щерба Юрій Андрійович
37500
Полтавська обл
м.Лубни
вул.Радянська, 178-Б
тел. (05361)5-55-43
ЗАПЕРЕЧЕННЯ НА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
За апеляційною скаргою Інспектора Лубенської окремої роти дорожньо-патрульної служби Щерби Юрія Андрійовича на постанову Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26.08.2010р. по справі №2-а-336/10/1620 за позовом до ВДАІ з обслуговування Лубенського району ГУМВС України в Полтавській області, Інспектора Лубенської окремої роти дорожньо-патрульної служби Щерби Юрія Андрійовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, та відшкодування моральної шкоди.
26 серпня 2010року Миргородський міськрайонний суд Полтавської області (головуючий суддя Андрущенко-Луценко С.В.) розглянувши матеріали адміністративного позову ---- до Інспектора Лубенської роти ДПС УДАІ ГУМВС України в Полтавській області Щерби Юрія Андрійовича ухвалив постанову, якою позовні вимоги було задоволено частково, а постанову по справі про адміністративне правопорушення Серія ВІ №074111 від 02.08.2010р. скасовано.
Вважаю рішення Миргородського міськрайонного суду цілком обгрунтованим, а твердження, викладені в апеляційній скарзі Інспектора ДПС Лубенської роти дорожньо-патрульної служби Щерби Юрія Андрійовича безпідставними та хибними.
Апелянт в обґрунтування своїх вимог двічі стверджує, що при складанні протоколу та винесенні постанови про притягнення мене до адміністративної відповідальності є мій підпис про те, що я був ознайомлений з правами і обов’язками, передбаченими ст.63 Конституції України, ч.2 ст.130 та ст.268 КУАП, тому я міг нібито скористатися своїми правами, але не скористувався. Це категорично не відповідає дійсності, адже в Протоколі про адміністративне правопорушення замість мого підпису стоїть фраза «не роз’яснено». Також з метою скористатися моїм законним правом на юридичну допомогу мною було заявлено клопотання про перенос дати розгляду справи, що підтверджується відміткою у протоколі та відеоматеріалами. Проте моє законне право було грубо проігнороване інспектором.
Далі апелянт стверджує, що робив замірювання швидкості мого автомобілю приладом Радіс 2231, що також не відповідає дійсності, адже ним власноручно в протоколі зазначено, що вимірювання швидкості робилося приладом Радіс 2230. Те, що під час складання протоколу інспектор Щерба Ю.А. відмовився надати мені свідоцтво про повірку приладу Радіс 2230, яким нібито вимірювалась моя швидкість, наводить на думку, що апелянт намагається свідомо маніпулювати фактами, видаючи несправний прилад Радіс 2230 за справний Радіс 2231.
Більше того, апелянт сам посилається на норми ст.251 Кодексу про адміністративні правопорушення, де сказано, що докази встановлюються «показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху», і сам зазначає, що прилад «Радіс» до таких приладів не відноситься, адже не робить фотознімків. З цього випливає, що показання приладу Радіс не можуть бути доказами по справі.
Ствердження апелянта про те, що я не міг знати, з якою швидкістю я їду, адже мій спідометр не пройшов метрологічної перевірки та не містить по кілометрових позначок є безпідставним, адже повірка спідометра проводиться при його заводському виготовленні, а надалі справність його роботи перевіряється під час періодичного державного технічного огляду автомобіля, що проводиться органами ДАІ. Мій автомобіль пройшов такий огляд, і саме спідометр є основним приладом, який допомагає водію визначити швидкість руху автомобіля.
Також безпідставними є вимоги апелянта знехтувати даними, які містяться на відеозапису, посилаючись на те, що він не давав згоди на відео-фіксацію. Проведення мною відео-фіксації під час зупинки мого автомобіля інспектором ДПС Щербою Ю.А. не забороняється жодним нормативно-правовим актом. Відповідно до ст.302 Цивільного кодексу згода на таку зйомку потрібна лише, якщо ця зйомка стосується приватного життя такої особи. У даному ця відео зйомка жодного відношення до приватного життя інспектора Щерби Ю.А. або до конфіденційної інформації не має. Більше того, я фіксував факти порушення моїх законних прав з боку апелянта. Право на вільне проведення водіями відеозйомки співробітників ДПС також підтверджується у Листі першого заступника начальника Департаменту ДАІ МВС України пана Георгієнко Г.В. №4/3-Б-231/2 від 24 лютого 2010 року (додається).
Заперечення апелянта подані до суду першої інстанції були уважно вивчені суддею при розгляді справи, таким чином його ствердження про то, що вони були надіслані запізно не відповідає дійсності.
Апелянт зазначає, що судом першої інстанції було порушено його право на апеляцію, передбачене ст.185 КАС України, бо у Постанові Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26.08.2010р. по справі №2-а-336/10/1620 міститься фраза про те, що вона є «остаточною і оскарженню на підлягаю». Проте у ст. 185 КАС сказано, що «Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом». А цей випадок прямо встановлений ч.2 ст.171-2, де зазначено, що «Рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності є остаточним і оскарженню не підлягає». Таким чином при винесенні рішення суддя Миргородського міськрайонного суду Полтавської області прямо керувався законом та жодним чином не порушував прав апелянта.
Таким чином, апелянт не навів жодного вагомого доказу того, що рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області було хибне. Навпаки, в апеляційній скарзі міститься багато тверджень, які суперечать дійсним обставинам справи, що не важко виявити співставляючи дані внесені до Протоколу про адміністративне правопорушення з тими, що були викладені в апеляції.
Зважаючи на це, прошу суд:
1. Відмовити Інспектору ДПС Лубенської роти дорожньо-патрульної служби
Щерба Юрій Андрійович у задоволенні апеляційної скарги.
2. Залишити в силі рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26.08.2010р. по справі №2-а-336/10/1620.
Додатки: Копія протоколу про адміністративне правопорушення № ___ від ___, Копія Листа Департаменту ДАІ МВС України №4/3-Б-231/2 від 24 лютого 2010 року.
/___/________2010 підпис Прізвище та ініціали
_________________ 
Последний раз редактировалось makssav 08 окт 2010, 16:36, всего редактировалось 1 раз.
|
Вход
FAQ
Поиск
